CLEVIRO
Поиск
#НЕСАХАРНАЯ Курс по похудению
#НЕСАХАРНАЯ Курс по похудению
Подписчики:
19 подписчиков
ID:
168457649
Блокировка:
Нет ограничений
Верификация:
Сообщество не верифицировано администрацией ВКонтакте
Видимость
открытое
Популярность:
У сообщества нет огня Прометея
Домен:
club168457649
<<<>>>Я 100% українець(українка)<<<>>>
DD.Virus > Клан в КС |
ιιllιlι.ιl.•• Не КиСнИ,в КоНтАкТе ЗаВиСнИ ••ιιllιlι.ιl.
"Рисуем Бурятию"
11 "Б" ГКУ "СШ №11"
![<<<>>>Я 100% українець(українка)<<<>>>. ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ. Починається від праслов’ян. мовної єдності (до 6 ст. н. е.). Прабатьківщину слов’ян досі з цілковитою точністю не визначено, але археол. та лінгв. дані свідчать про те, що вона, вірогідно, займала простори Сх. Європи від Вісли і Одера до Дніпра. зберігається дзвінка вимова приголосних у кінці слова і складу, розвиваються придихові звуки на початку слова перед голосними. Ці явища відображаються у текстах у вигляді типових описок. Так, уже в Добриловому євангелії 1164 трапляється написання камЂнь, ремЂнь, сЂдмь, шЂсть, пЂщь, по чужЂмь і под., тобто на місці етимологічного е виступає Ђ — літера, якою на той час позначався або дифтонг [іе], або монофтонг [і]. Це т. з. новий ять, засвідчений уперше О. Соболевським. Подовження приголосного перед Іа < ье, ие (осуження) трапляється у пам’ятках 13 — 14 ст. Перехід [л] у [в] у кінці складу, на думку О. Шахматова, відбувся не раніше 15 ст., бо тільки від цього часу укр. і білорус. грамоти фіксують написання типу Витовд зам. Витолд і под. Всі ці нові риси, що нагромаджувались у пд-зх. частині східнослов’ян. мовного масиву, дедалі більше відрізняли її від пн.-сх. і, меншою мірою, від зх. частини. Держ. кордони, що виникли в 13 ст. внаслідок нападу на Русь монг.-татар. орди, сприяли тому](https://sun9-5.userapi.com/impf/c1433/g5403946/b_7fa8f758.jpg?quality=96&as=32x32,48x48,72x72&sign=8becb21cd7b5f4b246bbaf25ce05369f&u=0zf_I4RqGsmZrX34IwRsHhjeWBLlUkLzvU4KqZc8EDY&cs=480x480 "<<<>>>Я 100% українець(українка)<<<>>>. ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ. Починається від праслов’ян. мовної єдності (до 6 ст. н. е.). Прабатьківщину слов’ян досі з цілковитою точністю не визначено, але археол. та лінгв. дані свідчать про те, що вона, вірогідно, займала простори Сх. Європи від Вісли і Одера до Дніпра. зберігається дзвінка вимова приголосних у кінці слова і складу, розвиваються придихові звуки на початку слова перед голосними. Ці явища відображаються у текстах у вигляді типових описок. Так, уже в Добриловому євангелії 1164 трапляється написання камЂнь, ремЂнь, сЂдмь, шЂсть, пЂщь, по чужЂмь і под., тобто на місці етимологічного е виступає Ђ — літера, якою на той час позначався або дифтонг [іе], або монофтонг [і]. Це т. з. новий ять, засвідчений уперше О. Соболевським. Подовження приголосного перед Іа < ье, ие (осуження) трапляється у пам’ятках 13 — 14 ст. Перехід [л] у [в] у кінці складу, на думку О. Шахматова, відбувся не раніше 15 ст., бо тільки від цього часу укр. і білорус. грамоти фіксують написання типу Витовд зам. Витолд і под. Всі ці нові риси, що нагромаджувались у пд-зх. частині східнослов’ян. мовного масиву, дедалі більше відрізняли її від пн.-сх. і, меншою мірою, від зх. частини. Держ. кордони, що виникли в 13 ст. внаслідок нападу на Русь монг.-татар. орди, сприяли тому")
